Пожежа як необхідність

Я не сумніваюся в тому, що сьогоднішні події навколо "Інтеру" - суцільний фейк і інсценування, у виготовленні яких цьому каналу в Україні, як ми нещодавно переконалися, рівних немає.

По-перше, ніхто не постраждав. Жодного опіку. Двоє людей нібито надихалися газом, у одного болить нога. Крапка. І це - після пожежі, яка знищила майже цілий поверх.

По-друге, мотив влаштувати підпал кричуще наочний. "Інтеру" зараз, як ніколи, важливо будь-яким способом привернути до себе увагу, бо полеміка про позбавлення цього каналу ліцензії загострюється з кожним днем.

Втратити таке джерело масового зомбування електорату Фірташ-Льовочкін собі дозволити не можуть, тому що телеканал - це засіб нападу і захисту одночасно.

Якщо цей кримінальний дует позбудеться свого рупора, то його акції на біржі української політки різко впадуть, що в їхньому випадку подібно смерті.

І по-третє. Ігор Шувалов, глава компанії "Національні інформаційні системи", специфіка роботи якого викладена в розкритому нещодавно листуванні екс-співробітниці "Інтера" Марії Столярової, - на межі депортації, вже повторної.

А йому вкрай важливо залишитися в Україні, оскільки Шувалов - не стільки медійник, скільки російський агент.

Як російські спецслужби поводяться з відпрацьованим матеріалом, що володіє безоднею інформації, всі прекрасно знають.

Дивлячись на карикатурно заклопотані обличчя народних депутатів з пулу Льовочкіна, які слухняно бубоніли сумні спічі про наступ на свободу слова в прямому ефірі, я очікував, що хтось вручить їм макет премії "Оскар", як колись на Майдані вручили кореспонденту інформаційного смітника під назвою "Росія 24", по стопах якого "Інтер" йде вже багато років.