Для розслідування злочинів проти поляків і українців має бути створено міжнародний Трибунал чи Комісію із залученням слідчих, котрі даватимуть юридичну оцінку тих чи інших фактових доказів й документів.
Польсько-українська історична дискусія вкотре завершується двома монологами істориків – з українського та польського боку.
Цей дисбаланс є не лише ганебним, але й відверто шкідливим, адже лише мультиплікує пристрасті. Єдиної, узгодженої позиції, котра би дозволила використовувати єдину формулу опису й трактування подій досі не постало і, маю побоювання, не постане, зокрема через символічну вагу, котру набули ці події в обох країнах.
Водночас етнічні чистки, винищення цивільних людей внаслідок їхньої національної приналежності, є безперечним злочином – тож необхідно процедурально довести, які злочини були скоєні, а які є міфічними, в яких поселеннях були винищені поляки, в яких поселеннях були винищені українці, зрештою, скільки було загиблих і хто конкретно відповідає за проведення екстермінаційних акцій проти мирного українського та польського населення.
Наукові спільноти України і Польщі, внаслідок взаємної недовіри, заманіфестували інституційну неспроможність верифікувати й синтезувати наявну доказову базу, тож варто створити зведений колегіальний орган, скажімо під співголовуванням авторитетних істориків зі світовим іменем, наприклад, Тімоті Снайдера чи Нормана Дейвіса, з іншого боку співголовами мали би бути прокурори, що займались розслідуванням етнічних чисток на Балканах чи в Африці.
Крім представників міжнародної спільноти до складу необхідно ввести і представників національних слідчих органів генеральних прокуратур України і Польщі, зокрема на рівні заступників генерального прокурора.
Джерело