Його справді називали "Батею"

Різдво 2015. Приїхали на айдарівську базу в Половинкине. Знайомі передзвонили Валентину «Баті» Лихоліту, попередили.

Батя нас не знав, але поставився відкрито й душевно – показував господарство, розповідав про війну, про проблеми з комбатом. Хвалився, що будує баню для бійців – щоби було хоча б трішки зручностей та комфорту.

Вони його справді називали батею, постійно смикали, про щось питали. Того ранку айдарівці готували обмін – мали міняти кадрового російського офіцера на двох чи трьох своїх.

Чому ви про нього, про цього офіцера, ніде не говорите? – Спитався я. Слухай, - відповів Батя, - ми їх стільки переловили, що тут ще говорити? Головне – наших забрати.

На цьому й розійшлись – він відправляв машину на обмін, ми поїхали на могили айдарівців під Старобільськом.

Якщо революція не досягає своєї мети, вона обов’язково завершується контрреволюцією.
+ + +
Що з ними буде, коли вони всі повернуться?
Стерті, мов зуби тварин, камінні вервиці,
зморшки довкола очей - глибокі, як ріки в березні.
Справжня віра виростає з єресі.

Доки вони тягаються палестиною,
сонце над ними горить золотою пластиною.
Торкайся святої землі обгорілою шкірою.
Війна за нові території завжди пов’язана з вірою.

Коли вони повернуться, коли роззброються,
коли вони відстояться в чорній хроніці,
поруч із ними залишаться найбільш віддані.
За війною найкраще спостерігати на відстані.

Їм ще згадають усе, що сьогодні не має значення,
на них ще посипляться зречення та звинувачення,
їх ще зроблять винними в усьому, що нині діється,
їм ще влаштує трус небесна митниця.

А доки вони сполохують небо знаменами,
лишаються непереможними та безіменними,
знають, що все недарма, що все по справедливості.
Чим далі війна, тим більше потрібно сміливості.

Джерело