Маю щодо цього свою обгрунтовану наукову думку - та ну на...
Наші ж з таким комплексом меншовартості необ'ятним зразу давай кричать по-кобеляцьки приокуючи, "дабро пажалувать. Милості просім мілих гаспод. Соблаговолітє покатацця на мойом горбу". І це дуже херово.
Потому шо, поки у нас наша національна ідея не вкоріниться на десять поколінь вглиб, поки даже мумія Антаніни Пални перестане ототожнювати нас з руськім народом, поки мощі Дєда Сіргєя перестануть вважати союз природнім утворенням, поки не зотліє останній руській воїн на Донбасі, до тих пір - стіна і десять навісних замків.
лишити лиш пару шпаринок, щоб через них поштучно вихоплювати звідти наших людей.
У руських же завжди так, наварити х**йні якоїсь, а тоді бігом на поїзд і писати романси, страдая в салонах Парижу, а там дома хай всьо кипить і булькає кровавою піною.
Вся руська інтілігенція страдала і опозіціонірувала десь в домах з видом на Лувр. У них на рівні націдеї - любіть страну, навчаючи дітей в Гарварді, ходіть на мітінгі за родіну в Клівленді, або десь в красивому Дрездені . Тому... нєт уж, увольтє.
Наш пацієнт хворіє, його частими посєщеніями турбувати неможна. В обход, руські опозіціонєри, через фінські пищики, чи білоруськими городами, чи через Китай вплавь, якщо вас пустять, валіть любити свою родіну, але не до нас.
У нас не принято, не модно і наказуємо, любить вашу родіну, тут наша ще на ноги не стала.
Джерело