Недосяжність щастя

Якось учені оприлюднили цікаві розрахунки. Вони нарешті з’ясували, скільки треба часу, щоб відчути себе щасливим. Отже, для ідеального балансу між роботою і життям необхідно мати 7 годин щастя, а якщо бути точним, то 6 годин і 59 хвилин. Не обійшлося і без практичних порад. Щоб бути абсолютно щасливим, слід передбачити у щоденному графіку на сніданок 22 хвилини, умивання і душ — 22 хвилини, поїздку на роботу і звідти — 1 годину і 26 хвилин, перевірку соціальних мереж — 18 хвилин, читання новин — 18 хвилин, перерву на обід — 53 хвилини etc.

Оце я й уявив собі "абсолютно щасливого чоловіка" із вічним секундоміром в долоні.

Жарти жартами, але проблема щастя вже точно не вичерпується загальним хронометражем тих чи інших процедур і його педантичним дотриманням. Можна збавити на роботу день, і відчути кайф від того, що вийшло, особливо коли ця робота тобі до душі. Утім, навіть тоді, діставши від дружини прочухана за геть занедбану господарку і покинуту її, єдину і неповторну, відчуєш себе останнім сіромахою, не гідним найменшого натяку фортуни.

…Є люди, які пливуть Рікою життя, вона несе їх, мов пір’їнки, до омріяної мети, але існує ризик, що десь насподі нуртують приховані чорториї, і тебе викине на берег, голого і беззахисного, а головно, -- неготового для такого виклику. Розчаровані й одурені, вони нарешті усвідомлюють "осоружну легкість буття", їхні мрії стають міражами, туманами над плесом ще недавно такої доброї Ріки.

Є інші. Вони тягнуть волока проблем берегом тієї ж Ріки, грузнучи у намитій роками твані, від цього їхня ноша стає каменем Сізіфа, а кожен крок – кроком на Голготу. Ці сіромахи ладні були б упасти у такі звабливі близькі хвилі, віддатися на їх волю, і плисти за ними, як перші… Та тримає перед таким кроком тягар, і навіть коли їм поталанить осягнути бажане, воно видасться їм гірким, як степовий полин на солончаках дельти такої недосяжної Ріки…

Треті уміють легко ходити життям. Не літати, а саме ступати, торкаючись землі, реальності, водночас не гнути спину під розмаїтими тягарями клопотів, що видаються їм, здебільшого, дріб’язковими на тлі вічності. Їх вабить не Ріка як засіб, їм цікавий її плин, її норов, її водні пристрасті. Вони знають підступність позірно тихих вод, рівно ж як і те, що десь у гирлі, там, де починається море, у пісках тихих лиманів, приховані справжні перли, гідні шляху.

Як на мене, дуже помічним є усвідомлення плинності часу, його справжньої цінності. Як там писав Стів Джобс? "Ваш час обмежений, тому не витрачайте його на життя чиїмсь чужим життям. Не потрапляйте в пастку догми, яка каже жити думками інших людей. Не дозволяйте галасу чужих думок перервати ваш внутрішній голос (курсив мій – Авт.). І найважливіше — майте сміливість іти за своїм серцем й інтуїцією. Вони якимось чином вже знають те, ким ви хочете стати насправді. Все інше — вторинне".

Звісно, у кожного своє розуміння щастя, і у цій приватній справі слід утриматися від будь-яких порад та рецептів ближньому. Може, це акурат той терен, де ми по праву можемо вважати себе творцями своєї ж долі, і егоїстично збирати краплини часу у келих власних утіх.

Ігор Гулик, журналіст. Ілюстрація: anekdot.ru