Литва XXI

Найперше враження про Литву – прямо під ногами. У Каунасі, Вільнюсі, Клайпеді на тротуарах досі стоїть квадратна стара плитка. Місцями порепана, але нікому вона не заважає. І не знайшлося у Литві спритних мерів, які набудують заводиків формально під орудою жінки чи тещі і ощасливлюватимуть старі європейські вулиці сучасним кольоровим бруком. Ну не вміють литовські владні особи потреби громади обертати на особистий зиск!

Вперше я був у Литві в 1992 році. Це був лише один день у Вільнюсі. Тоді якраз в Естонії першими серед пострадянських країн ввели свою валюту – естонську крону. У 2015 році усі Балтійські країни живуть у зоні євро.  

Литва мала добрі передумови для успіху. Патріотична традиція жила у країні. Саме там ще за Союзу друкувалися опозиційні видання українських націонал-демократів та дисидентів.

Але й треба було чимало попрацювати. Була єдність у баченні цілей. Були ентузіасти-професіонали, які вміли та хотіли ефективно працювати. І не завжди було легко. Литва пройшла через імпічмент пезиденту Паксасу. Євро вдалося запровадити не з першої спроби. Країна перебувала у повній енергетичній залежності від Росії, але таки при вступі до ЄС довелося позбутися потужного власного ресурсу - закрити Інгалінську АЕС.

У 1995 році, коли країна вже подала заявку на членство в ЄС, лише 30% громадян підтримувало цю ідею. Зараз більше 60% литовців за ЄС. Це – при певному розчаруванні Євросоюзом у постсоціалістичних країнах Центральної Європи і при нашому українському невдоволенні низькою дієздатністю інститутів ЄС. 

У далекому 1990 році економісти німецького Дойче Банку представили дослідження – оцінку перспектив економік радянських республік у випадку незалежного розвитку. За тим прогнозом перспективи України були найкращими – навіть кращими за перспективи Балтійських країн. А тим часом більш як десять років литовці вже у ЄС і у НАТО. Ми ж з боями на фронтах дипломатичних і військових відстояли лише право на участь у Зоні вільної торгівлі.

За населенням Литва у 14 разів менша за Україну, за територією – трохи більша за Донбас. Але ніщо не завадило цій країні стати європейською країною як її уявляється у стереотипах – спокійною, заможною, доброзичливою. Середня зарплата та ВВП на душу населення у Литві втричі вищі, ніж в Україні.

Вражає ставлення литовців до природи, велика кількість і якість готелів та інфраструктура для відпочинку – озера, велосипедні маршрути, лижні траси.  Усе це не тисне масштабами, але неодмінно акуратне, якісне і зі смаком.

Вільнюс причепурився і став доглянутою, затишною європейською столицею. Місто пишається своєю автентичністю та бароковим характером. На протилежному від Старого міста березі якраз за час після відновлення незалежності країни виросли сучасні квартали з хмародряпами. Не про здобуття, а саме про відновлення незалежності говорять литовці. З’явилися нові музейні експозиції. Не тільки відреставровано старожитності, але й повністю відбудовано на старому фундаменті Палац Великих князів Литовських. Суперечливий проект – як і у нас відбудова Десятинної церкви, від якої не залишилось навіть зображень. Але у підвальній частині та на трьох поверхах у палаці вдалося зробити відмінний музей.

Окремо уваги заслуговує музей повстання литовців у січні 1991 року. Тоді біля парламенту і на кордонах країни, яка прагнула відновити незалежність, від вогнепальних поранень і під гусеницями танків загинуло 24 патріоти.

Каунас з його Старим містом, музеєм Чюрльоніса, арт-галереями та численним студентством – значний культурний центр. Приземисті будинки як на півночі Німеччини чи у Данії. Сучасність сюди добре вписалася. Все в одне місце інтегровано – великий торговий центр, автовокзал, міст, транспортна розв’язка, паркування. Напевне, так і треба поєднувати інтереси інвестора з потребами громади, новизну з традицією та форматом малого міста.

У Каунасі проводять сесії TEDx, на які попри платний вхід густо набивається юрма литовського студентства та інтелектуалів, міжнародні студенти. Сучасне студентство – глобалізоване, європеїзоване, звільнене від радянських упереджень покоління. Єдиний клопіт – багато молодих людей після завершення студій виїдуть із країни. Цікавий Військовий музей, який радше варто б назвати Музеєм військової слави. Тут видно, як країна виборювала незалежність сто років тому.

Клайпеда і повіт, як це трапилося і на деяких наших територіях, довгий час була містом під владою іноземців, тут – німців. У 1923 році, попри заклики західноєвропейських союзників до переговорів і толерантності, литовці силою відновили суверенітет над Клайпедою. У 1939 році Гітлер висунув ультиматум, союзники промовчали і Клайпеду від Литви відірвали. Ну, той фюрер хоч ультиматум висунув, а Путін – тупо вкрав Крим.

Архітектура Старого міста - трохи шпилястості як у Скандинавії. Старе місто з його маленькими будиночками на вулицях як під лінійку нагадує всуціль маленький Таллінн. І – казки Андерсена.

Клайпеда – це порт. Морська тема тут всюди – на річці-каналі, на Куршській косі. Порт вже давно відмито і окультурено. Тут, прямо біля води, облаштувалися готелі з ресторанами. На Старій пристані, з якої щогодини ходить пором до піщаної коси, можна перекусити. Правда, риби не дадуть. Зате будете посеред хвиль і в оточенні чайок.  

У порту чаляться величезні прогулянкові судна і контейнеровози, кораблі і кораблики з різних країн. У Клайпедському порту стоїть посудина, яка вкрай позитивно впливає на перспективи енергонезалежності країни від Росії. LNG-термінал – газопорт, комплекс для отримання та регазифікаціїї зрідженого газу. Завдяки зрідженню газ займає у рази менший об’єм і стає зручнішим для зберігання і транспортування. Велика платформа слугує як місце зберігання, переробки і роздачі газу. Роль трубного транспорту знижується.

Сам факт наявності альтернативи російському газу та російській трубі дає можливість отримати нижчу ціну на газ і зіскочити з гачка залежності від російського монополіста і від сусідньої держави. Судно для комплексу терміналу виготовила корейська фірма, сировину постачає норвежська, а оперує комплексом місцева Клайпедос нафта. Литва на початку 2014 року запустила пілотний проект, а у грудні вже урочисто відкрила термінал. Через термінал газ транспортується до Естонії. Литовці пропонували газ і українцям, але Росія завдяки належній їй газовій трубі у Білорусі заблокувала проект.

За підсумку 2014 року проект литовського LNG-терміналу визнаний проектом року в енергетичній галузі Європи. Вартість терміналу оцінюється у 128 млн. дол. Литовське судно-термінал називається Independence.

Наш термінал мав би бути вже два роки як готовим в Одеській області. Але всі ці неясні іспанські лижники як партнери держагенства В.Каськіва, суєта навколо запаху великих грошей – самі розумієте… Агенство Каськіва і партнери оцінювали український термінал у більш як 900 млн. дол. Президент Янукович розпорядився почати роботи щодо життєво важливої теми у 2010 році. У 2014 році уряд Яценюка прийняв принципове рішення відновити проект. У липні 2015 року з’явилася інформація, що терміналом займеться американська компанія.

Просунулася Литва до незалежності і у електроенергетиці. Буквально на днях, у грудні цього року запустили дві лінії електропередач, які зв’язують Балтійські країни із Заходом. Одна замикається на Швецію, друга – на Польщу. Росія захвилювалася. Тепер не те що країни отримають більше свободи від неї, а й Калінінград потрапить у залежність від західної системи.

Калінінград – окрема тема. Стратегічно, у військовому сенсі – як чиряк на носі. Литовці сподівалися, що росіяни будуть розвивати Калінінград/Кьонігсберг як відкрите місто. А де ви бачили росіян, які на противагу нагоді нашпигувати територію зброєю оберуть відкритість міста? Севастополь у радянські часи був військово-морською базою. У складі України – став відкритим містом. Зараз знову буде базою, а у цілому Криму росіяни ще можуть і атомну зброю розмістити. Незручна ця річ – Калінінград, який знаходиться у тилу Балтійських країн. Але тепер вже у сенсі енергетики вразлива.

Литовська армія контрактна, але не численна. 15 тисяч військових – поборотися у гібридній війні можна, але впевненості нема. На оборону витрачається 1% національного ВВП. Ізраїль, який воює, тратив 5-10%, залежно від активності ворогів.

В суспільстві є дискусія про те, на що робити наголос – покладатися на себе чи більше відповідальності делегувати НАТО. У 2015 році відновлено призов. Литовська армія вже зараз інтегрована у збройні сили НАТО. Одна литовська бригада підпорядкована збройним силам Данії.

 До 12 літаків зросла поліційна місія НАТО, яка базується у литовському Шяуляї та в Естонії. Американці розмістили на збереження в литовських ангарах кількадесят БМП Бредлі, а розмістять – до двох сотень. Американці попри вмовляння литовців не поспішають ставати тут живою силою, звичайними озброєннями. Американці як люди обов’язкові дотримуються обіцянок, даних росіянам щодо нерозміщення звичайних озброєнь у нових країнах-членах НАТО. Хоча росіяни денонсують все підряд, а того, що не денонсували, не дотримуються.

Литва й історично, і територіально близька нам. Литовці, як і ми, однаково з нами розуміють одну тонку матерію – як це бути сусідами Росії. Одна річ – бачити Росію здалека, інша – бути її сусідом. Вісь від Балтійського моря до Чорного рано чи пізно запрацює.

Історично ми кілька століть жили в одному державному організмі. Територіально – подорож автобусом з Києва до Вільнюса – це лише 700 км і одна ніч. Є автобус зі Львова до Литви через Польщу. Ще недавно відпочивати ми їздили по 800 км з Києва до Сімферополя, з Заходу України – ще довше. Є авіарейси. І є всі причини переорієнтуватися на відпочинок європейський.

То де помилився Дойче Банк, даючи Україні перспективу кращу, ніж Балтійським країнам? Відповідно до того дослідження 1990 року, найслабшим місцем України було розуміння концепції ринкової еономіки. Тут у нас трієчка за десятибальною системою. У Балтійських країн – 10 балів. І байдуже, що їхні сировинні ресурси оцінювалися як нульові.

Виходить, бардак таки в головах. Наскільки наша свідомість сьогодні більше відповідає викликам, ніж на початку незалежності?

 

Володимир Кухар, ГО "Українська альтернатива"