Приватні відмінності
Проблема полягає у тому, що привид ІІІ Інтернаціоналу й досі бродить постсовєтським тереном, даючися взнаки щораз рідше, але щораз агресивніше
Коли мова точиться довкола того, чим відрізняється європейський спосіб мислення від, скажімо, постсовєтського, доцільно було б прочитати книгу Лінні Олсон "Збунтовані торі й пан Гітлер". Наразі маємо лише одну згадку про неї у вітчизняних ЗМІ: інтернет-ресурс Західної аналітичної групи якось передрукував рецензію з Gazeta Wyborcza.
Так от, коли Велика Британія оголосила війну Гітлерові після його нападу на Польщу, – пише Лінні Олсон, – Лео Емері, один із найстаріших і найшанованіших парламентарів-торі умовляв британського міністра авіації, щоб королівська авіація (RAF) розбомбила Шварцвальд, де німці мали численні оборонні підприємства. "Чи Ви усвідомлюєте, що це приватна власність?", – вигукнув обурений міністр Вуд. У результаті до кінця війни у Польщі, та й ще довго після того, RAF бомбардував Німеччину тільки листівками, причому, як каже анекдот, стежачи, щоб скидати їх тільки врозсип, а не, боронь Боже пачками, бо пачка могла когось убити.
Коли російські війська завзято бомбардували справжніми боєзарядами грузинський порт Поті, вони не надто замислювалися над тим, що нищать приватну власність. Доки і причали цього чорноморського міста є приватною власністю одного з арабських шейхів. Командири, які віддавали наказ про руйнівні атаки, зрештою, не мали ю замислюватися над тонкощами світової економічної коньюнктури. Однак політичне керівництво Росії на чолі з головкомом-президентом мало б враховувати їх. Однак не зробило цього, не тільки через імперський синдром у мізках, а й через те, що крім нього у головах превалює совкове сприйняття дійсності, з її зневагою до приватності як основоположного постулату демократії. Хронічність недуги циклічно повторилася на Донбасі, у Криму, а тепер ось - у Сирії.
Зрештою, усе сказане стосується не тільки матеріальної царини. Проблема полягає у тому, що привид ІІІ Інтернаціоналу й досі бродить постсовєтським тереном, даючися взнаки щораз рідше, але щораз агресивніше. Дивакувате з відстані півтори тисячі кілометрів трактування історії адептами євразійства, які прописалися не тільки на сторінках видань типу "Профиль", але й у кремлівських коридорах, важко ув’язати з риторикою того ж таки Путіна про "миролюбні" наміри Росії.
Натомість британський дипломат Роберт Купер чудово охарактеризував європейську поставу до цієї проблеми: "Європейська Унія – це вічна історія того, як держави зцілюють свої фобії і дізнаються про те, що їхні міфи є не більше, ніж міфами. Британія воювала майже з усіма державами-членами ЄС. Та це залишилося у минулому. Найкращий спосіб впоратися зі своїм минулим – це розповісти про цього правду. Цей спосіб Фройд вважав найліпшим для подолання людських фобій".
Ігор Гулик, журналіст
Оставьте комментарий
- Актуальное
- Важное