Не дивно, коли люди дізнаються про глобальні зміни у країні з телеекранів, – глобальні державні проблеми мало переймають пересічного обивателя, котрий, мабуть, лише увечері викроює хвильку часу, аби озирнутися навколо і пересвідчитися, чи в тій країні він мешкає. Дивно, коли в Україні, охопленій війною з агресором, конфліктами у владній верхівці, зринають
повідомлення про «підготовку військового перевороту». І не з уст «баби Параски», джерелом інформації є народний депутат Сергій Мельничук, над головою якого навис дамоклів меч генпрокурорського подання для позбавлення парламентського імунітету.
Я, звісно, не в курсі, що мав на увазі пан Мельничук. Утім, коли мова про "путч", то мені на думку спадає далекий Таїланд, де таку форму зміни влади дуже полюбляють. Там перевороти «правильні» і вони є наслідком тривалих тренувань. Бангкок вже був свідком, якщо не помиляюся, вісімнадцяти переворотів з часу здобуття незалежності. Тайці сприймають схожі катаклізми властиво для Сходу по-філософськи. Армія, розуміючи, що головне багатство країни базується на курортній індустрії, намагається жодним чином не зашкодити повноцінному відпочинку іноземців.
Зрештою, такий же настрій панує і серед чиновників. До прикладу, усунутий прем'єр Таксин Чинават, лебединою піснею чотирирічної (!) кар'єри якого став виступ на сесії Генеральної асамблеї ООН у 2006 році, особливо не переймався власною долею. Хоч на батьківщині його звинуватили у корупції, все ж звідти ж пролунало заспокійливе: мовляв, можеш повертатися з Нью-Йорка, нічого тобі не загрожує, бо всі тайці – брати. Арбітром нації є король Пхуміпон Адульядет. Так от, у випадку з Таксином Чинаватом він при цілковитій свідомості і здоровому глузді заявив, що вчинки військових є виправданими, і що, зважаючи на міцні підвалини демократії, вони не завадять подальшому процвітанню конституційної монархії.
Ви думаєте, тайці зупинилися у процесі удосконалення країни на Чинаваті? У січні 2008-го військові передали владу новому урядові на чолі з прем'єр-міністром Самаком Сундараветом. А 2014-го шляхом військового перевороту у прем’єрське крісло служиві посадили... командувача королівською армією генерала Прают Чан-Оча. І знову все виглядало буденно.
Путчі особливо не позначаються й на стосунках Таїланду з сусідами – на тамтешньому міжнародному летовищі ніколи не зауважено людей зі зброєю, дипломатичні установи, представництва фірм працювали у звичному режимі. Тайці вважають, що "родинні" справи слід вирішувати тихо, без зайвого галасу і різких рухів, бо врешті-решт вислів "імідж – усе", коли його сприймати надто буквально, може завдати шкоди грошам, які, відомо, люблять спокій.
Ще один штрих до "правильного перевороту", з цілком певною алюзією на українську дійсність. Коли Таксин дістався влади у Бангкоку, цивілізований світ оцінив цю подію як першу спробу демократичних виборів у Таїланді. Чотирьох років вистачило для того, аби «демократ» (за версією Заходу) втратив довіру населення через схильність до залаштункових справ, зокрема корупції. Мешканці країни, серед них і опозиція, яка, зрештою, досягла свого, не апелювали до міжнародної спільноти, не пояснювали вади свого прем'єра негативним впливом оточення, особливостями його натури, а простовчинили те, що вважали за потрібне і в якомога найзручніший спосіб.
Ми ж тримаємося давніх стереотипів, і цим послуговується влада, яка встигла забути про те, що їй належить бодай про людське око бути "новою". Але ж, врешті-решт, іншим стало суспільство, здатне продукувати інші форми свого буття, не зациклюючись на раз випробуваній методі. І якщо воно вважає, що вибір був помилковим, то хто мав би боронити йому сказати про це вголос?