Без Путіна буде ще гірше

Несподіване публічне зникнення російського президента і чутки про його можливий інсульт спричинили ледь не масову істерію у соцмережах, де бажане почали видавати за дійсне.

Про настрої у російській владній верхівці, можливий сценарій розвитку  ситуації на Донбасі та Криму при усунені Путіна від влади «Вголос» розпитав у російського  опозиційного політолога Андрія Окари.

- Чи дійсно сьогодні єдина персона Путін визначає зовнішню політику Росії?

- Путін дійсно є ключової особою в російській політиці – як внутрішній так зовнішній. Зараз немає такої ситуації, як було при Брежнєву, коли збиралося політбюро і рішення приймалося колегіально. За деякими спогадами, Брежнєв, наприклад, спочатку був проти введення військ в Афганістан. Але в результаті їх ввели. Якби рішення про анексію Криму приймалося колегіально, воно точно було б негативним, бо воно було на користь лише рейтингу Путіна, а для його найближчого оточення – це санкції, заборона на в’їзд на Захід, зайві проблеми, постійний головний біль.

- Чи реально, на вашу думку, сьогодні усунути від влади Путіна у природний спосіб – через вибори?

- Я не вірю в те, що в Росії можливі чесні і прозорі вибори президента. Там не працює як такий демократичний інститут зміни влади.

Адже якщо політика монополізована, опозиції не існує, це автоматично означає, що неможливо змінити владу через вибори. Всі політичні фігури, які гіпотетично і теоретично могли в якісь перспективі стати альтернативою Путіну, вони зачищаються в зародку. Генерал Лебєдь, Степашин, Михайло Євдокімов, свого часу Сергій Глазьєв, от Нємцов. Де вони всі? «Иных уж нет, а те далече».

В Росії можливий або заколот – як з Павлом I чи Хрущовим, або передача влади спадкоємцю, як її Єльцин передав Путіну, а потім Путін Медведєву, а потім Медведєв назад Путіну. Добровільно в Росії пішов від влади лише Горбачов. І ще існує красива легенда про старця Федора Кузьмича – нібито це імператор Александр I, який не помер наприкінці 1825 року в Таганрозі від гарячки, а добровільно пішов з влади і прожив ще майже 40 років в Сибіру під чужим ім’ям. Федір Кузьмич навіть канонізований як місцевий сибірський православний святий.

- В Україні популярні сподівання на кремлівський заколот. Мовляв, міжнародні санкції дуже сильно вдарили по оточенню Путіна і вони ж самі його усунуть. Таке можливе?

- Ці сподівання, на мою думку, надто романтичні і необгрунтовані. Бо Путін – не ідіот, і він добре знає уроки історії, коли бояри здавали царя. Тому його бояри повністю від нього залежать. І всі ті негативи від санкцій, як персональні, так і секторальні, компенсуються з російського бюджету або в інший спосіб. Тому суттєво ніхто з найближчого оточення Путіна не постраждав. В останні дні з’являються версії – мовляв, це заколот «силовиків» – верхівки ФСБ РФ та КГБ СРСР – проти підполковника Путіна та Кадирова, ключові фігури якого Прімаков, Степашин, Патрушев та голова ФСБ Бортніков. Мовляв, вони хочуть врятувати свої інтереси, а також і Росію за компанію, а Путін веде Росію до розпаду та небуття. Я не є прихильником версії, що заколот проти Путіна може бути ефективним.

- А наскільки це оточення, на вашу думку, підтримує військову агресію Путіна. Тобто у випадку зникнення Путіна, вони б зупинили війну?

- В оточенні Путіна є консенсус з приводу війни. «Голубів» чи «партії миру» нема. Вони підтримують ідею, що війну треба проводити, що треба мочити укропів і бандерівців. Більше того, дехто вважає, що треба не просто підтримувати діяльність ополченців так званої Новоросії, а йти на Київ звільняти «мать городов русских» від «нацистів».

Тобто в оточенні Путіна думки розходяться не на тему, треба воювати чи ні, а дискутують про те, до якої лінії розширяти фронт – до Дніпра, Збруча чи «звільнити від фашистів» навіть Галичину.

Тому, якщо Путіна не стане, не варто очікувати, що на його місце прийде «партія миру» і знизиться підтримка ополченців. Знизитися вона може лише тоді, якщо всередині нової еліти не буде консенсусу – почнуться внутриелітні розборки. І тоді в них не вистачить сил боротися за владу і всередині країни, і вести війну зовні, в Україні, і, не виключено, вести воєнну операцію в Чечні.

- Тобто можна все ж таки очікувати, що через внутрішньополітичного протистояння спадкоємець Путіна таки виведе війська?

- Те, що відбувається між Росією та Україною, спричинене не лише самим Путіним. Якби не було Путіна, а був би хтось інший, то все-одно події відбувалися б за схожим сценарієм: російсько-українська війна обумовлена об’єктивними факторами – самою природою російського імперіалізму, логікою розвитку моноцентристської політичної системи та закономірностями неофеодальної економічної моделі. Дуже показовим є рівень підтримки Путіна російським населенням – його рейтинг тільки зростає, нині йому дають 85–88%.

Тому, гадаю, Путін – це ще не найкривавіший варіант. Є загроза, що у випадку його зникнення, у що я не вірю, у Росії настане жорстка воєнна диктатура, хоч і на короткий час. І це буде ще більш кривава і хижа «партія війни», яка ставитиме за ціль наступ на Київ.

Тому, думаю, без Путіна буде ще гірше, але це буде недовго, бо ця воєнна диктатура не матиме такої широкої легітимності і підтримки, як є зараз в російського президента. Через що вона впаде і почнеться хаос, який в історії Росії називається «Смутою». Росія почне лопатися і розповзатися, і тоді їм вже буде не до війни в Україні.

- А хто може бути цим кривавим новим лідером Росії?

- Кандидатів багато: той самий Шойгу, Рогозін, якась нова та невідома фігура. Якщо щось трапляється з президентом, його обов’язки виконує прем’єр-міністр – це Медведєв, якщо хтось забув. Але навколо нього зараз неможливий елітний консенсус – аж дуже слабка фігура. Взагалі, без Путіна розпадається насамперед глобальний «путінський консенсус» еліт. І нема нових фігур, які б могли цей консенсус утворити. В таких ситуаціях зростає вірогідність війни. В нинішніх умовах це Донбас та Чечня.

- А чи можливе повернення Криму після Путіна, зважаючи, що росіяни точно засудять такий крок, хто б на місце нового президента не прийшов?

- Цієї несамовитої істерії в російському суспільстві, що Крим наш, вистачило на рік. До росіян доходить, що Крим – це не просто райський куточок, а дуже проблемний і складний регіон, який є баластом для Росії, а не мотором розвитку. Росії не під силу фінансувати півострів і тому вже навіть там не говорять про якісь інноваційні парки, які обіцяли створити рік тому.

Є три критерії, при яких можливо думати про повернення Криму. Це фізична відсутність Путіна, для якого віддати Крим рівноцінно самогубству, це розвиток внутрішньої системної кризи в Росії і помітні реформи та покращення якості життя в Україні.

Звісно, ми не почуємо від нових президентів Росії заяви, що, мовляв, ми визнаємо свою помилку і віддаємо Крим. Питання з Кримом може вирішитися внаслідок складних міжнародних домовленостей. Тут може йтися не про те, що Росія віддасть Крим, а про те, що вона фактично піде з півострова. Але це питання кількох років.

Зараз би я думав про інше: зникнення Путіна – не фактор для самозаспокоєння українців. Навпаки – це причина дуже активно думати про оборону, бо в Росії зараз настільки складна внутріполітична ситуація, що один з вірогідних виходів – це перенесення політичного конфлікту з околиць Кремля назовні, тобто посилення агресії в Україні. Я  особливо уважно дивився б за Слов’янськом, Краматорськом, Широкиним, Пісками та підступами до Маріуполя.

Розмовляла Маряна П’єцух, «Вголос»