Чотири кулі в спину

...Коли Путін лицемірно співчуває матері убитого Нємцова і каже про «сакральну жертву», то, без сумніву, має рацію. Тільки у зовсім іншому сенсі, як сам на те натякає.

 

Смерть Нємцова у «прямому ефірі» ефесбешних камер спостереження біля Кремля – справді «сакральна жертва», принесена не американцями, не «правосєкамі», не київською «хунтою» задля остаточної ізоляції режиму кремлівського карлика. Брутальне убивтсво Нємцова – це сакральна жертва путінського режиму заради перемоги над Росією, точніше, над тими самітниками, які досі вважають, що їхня батьківщина гідна ліпшої долі.

 

Чотири кулі у спину – ось що чекає кожного, хто привселюдно назве речі своїми іменами: диктатора – диктатором, Путіна – х@лом, війну – війною, злодія – крадієм.

 

Чотири кулі у спину найяскравішого і найхаризматичнішого опозиціонера – це актуальний стиль політичних розправ над опонентами російського «царя». Кілери вже не марудяться з радіоактивною отрутою, як у випадку з Літвінєнком, уже не імітують самогубство (шалик Бєрєзовского), не заморочуються з правничими витребеньками (смерть Магнітского). Все спрощено до неможливості, усе поставлено ледь не на конвейєр. Чотири постріли у спину.

 

Я не здивуюся, якщо нинішній жалобний марш у центрі Москви стане черговою кривавою неділею у всуціль забабраній кров’ю російській історії. І чотири постріли у спину Нємцова на Большом Москворєцкому мості відлунюватимуть у майбутніх розправах над його соратниками. І не тільки однодумцями. Строкатість російської опозиції відома, її окремих діячів ретельно розсварював режим. Смерть Нємцова, як колись смерть Кірова, знову урівняє їх «в правах», давши поштовх безоглядному, тотальному терору, репресіям, убивствам. Адже Путін – сумлінний учень «успішного менеджера» Іосіфа Сталіна, то чому б йому не скористатися досвідом боротьби з інакодумством, хай навіть 80-літньої давності. Не забудьмо, - у тому арсеналі є ще бомба у цукерковій пачці для полковника Коновальця в Роттердамі, є ще отруйний  постріл в обличчя Провідникові ОУН Степанові Бандері.

 

Нємцов – справді сакральна жертва Путіна на вівтарі його віроломної війни з Україною. Адже важко відшукати більш послідовного і жорсткішого критика аншлюсу Криму, агресії на Донбас, ніж ним був Боріс Єфімовіч. Порошенко сказав, що покійний відігравав роль своєрідного моста між російським та українським народами. У тому сенсі, що колись, розсварені та ворожі, вони шукатимуть фігур, здатних якщо не повернути все на звичний довоєнний лад, то бодай примирити, навчити жити по-сусідськи. Тепер зруйновано, спалено і цей, мабуть, останній міст. 

 

Якщо припустити неймовірне – те, що президент-кагебіст сном і духом не відав про запланований підлий атентат проти Нємцова, що йому, ВВХ, як нікому, абсолютно шкодять чотири кулі в спину свого опонента, - це аж ніяк не змиє кров з путінського піджака. Бо за 15 років правління «Молі» вона досягла, здавалося б, бажаного, - керованого хаосу в головах співвітчизників, і того ж таки – по периметру кордонів новочасної Орди. Тільки ось біда – хаос вийшов з-під контролю, став жахом не тільки для простолюдина, але й для свого вчорашнього режисера. І тепер годі сподіватися на щасливий гепі-енд, лише на «рускій бунт», безсенсовий і нещадний.

 

Чотири кулі у спину Нємцова – це апофеоз ненависті, що пронизує усе російське суспільство. Злоби, яка, на відміну від цивілізованих народів, стала бажаною «духовною скрєпою» для 86 відсотків мешканців країни, наразі об’єднаних у симпатіях і довірі до вождя. Але чи хтось може гарантувати, що завтра, після якогось зовсім несподіваного зигзагу, ця безмежна ненависть не повернеться проти вчорашнього кумира? Ніхто. Якщо так трапиться, то кремлівський самітник вважатиме щасливим свій власний безславний кінець від кількох пострілів. У груди. Під Кремлівською стіною.

 

Ігор Гулик. Ілюстрація: golos-ameriki.ru