«Шарова» бацила

Валентин Торба
15 сентября, 2014 понедельник
18:34

Московська агресія шилом проштовхує в нашу країну інфекцію, якої Україна вже почала позбуватись

client/title.list_title

Дуже добре мені запам’ятався луганський п’яничка, який одної суцільно темної ночі нещодавно ішов по Луганську, голосно вигукуючи матюки і співаючи місцеву блатну пісню про «путёвого пацана Валеру». Був такий кримінальний авторитет у Луганську із 90-х років Валерій Доброславський, в миру «Доброслав», який загинув у 1997-му році. Понад півтора десятка років після смерті Доброслава його часи здавались чорною смугою. І справа була не в Доброславі, а в самій епосі - руйнації стереотипів, нездійсненних очікувань, кардинальної трансформації системи суспільного життя. Люди були викинуті за борт звичного життя. Те, що було цінним, девальвувалось, що було ганебним, стало звичним, а інколи і шанобливим. Люди так і не зрозуміли, що відбулось. Досі в суспільстві точаться суперечки з приводу того грандіозного зламу епохи. І досі ті часи є приводом для спекуляцій і тиражування брехні. Багато хто думає, що Радянський Союз загинув. Ні. Загинула держава, але не її суть. Загинуло тіло, але кров її ще містить бацилу «совка» і цією бацилою ми живимось і по сьогодні.

Прагнення до дармовщини, до «шари» - це базовий елемент психології так званого «совка». Саме за радянських часів був культивований принцип доступного або навіть безкоштовного блага. Безкоштовний хліб у їдальнях, дешевий бензин та безліч інших благ, які начебто дарувались державою як щось цілком природне і зрозуміле. Насправді ж нічого дармового в нашому житті не існує. Всі пам’ятають вислів про безкоштовний сир, але в масштабах держави, народу, коли дармовщина стає частиною ментальності людей, сповідування такого принципу не просто шкідливе, воно прирікає народ на постійне зубожіння, воно руйнує базу для можливості розвитку.

«Ви помітили, що в Луганську розхожим є слово «взяти»? - говорить колишня луганчанка Кристина Очкур, - «Піду візьму хліба в магазин», «зайду в ларьок і візьму ковбаси» - не куплю, а візьму! А на радянських плакатах було поширене слово «Даєш!». Дійсно, «Даєш!» - квінтесенція в одному слові всієї, якщо так можна сказати, філософії «совка». І тепер на нашій Батьківщині, в Луганську цей «совок» взяв до рук автомат і, як мул, піднявся нагору. Каламутна вода Донбасу потопила все - економіку регіону, майбутнє краю, тисячі і тисячі доль. «Кто был ничем, тот стал всем». Так званий «міністр ВС» так званого «ЛНР», наприклад, до всіх цих подій і свого кар’єрного зростання в квазі-«республіці» торгував краденим металевим кабелем. Сусіди добре знають його «промисли». Що ж, тепер кабелем, звичайно, він не обійдеться. Але біда ще й у тому, що навіть у таких жахливих умовах, коли луганчани фактично були позбавлені елементарних прав та умов для життя, багато хто з них продовжує радіти і навіть гордитись «шарою». Наприклад, коли їм безкоштовно розвозять воду. Щоправда, розвезення води нерегулярне, але мешканці Луганська інколи з якоюсь особливою радістю стоять у черзі, мовляв, буває ж у житті «справедливість»! Продаватись за три «рублі» (тепер уже в прямому сенсі цього слова), ходити з дітьми по двору під час мінометного обстрілу, бути тричі обікраденим, обдуреним і використаним, але проклинати кого тільки можна, окрім самих себе - ось нові, але не останні риси «совка» наших днів.

На торговельних центрах Луганська написані оголошення про те, що ці будівлі тепер «націоналізовані», а власники складів мають звернутись до «еленерівців» для того, щоб довести своє право на власний товар. Цікаво те, що території цих торговельних центрів свого часу були нахабно забрані у держави. Махінації з державною власністю, з землею та інше понад двадцять років були нормою, до якої звикли всі. От і прийшов час, коли лозунг «грабуй награбоване» в черговий раз втілився в життя майже через сто років.

Бандити обікрали не тільки оселі, підприємства, магазини. Вони обікрали душі. «Додому хочу. Хочу спати у власному ліжку, обійняти кішок, поїсти свій виноград. Все повернути хочу», - пише мені інша колишня луганчанка Інеса, яка переїхала до знайомих в Росію і живе там на пташиних правах. Перед цим вона поховала батька і ще не оговтавшись від втрати вимушена була полишити місто. Все повернути... Найстрашніше те, що вже нічого і ніколи не повернеться. Навіть якщо припиниться війна. Бо де бур’ян, там їстівні плоди не ростуть. А викорчувати його поки що нікому. Понад те, велика небезпека висить і над іншою Україною. Постійні «замінування» метро в Києві мають на меті розслабити людей. Люди звикають до того, що тривога марна і спокійно, навіть з байдужістю реагують на подібні телефонні диверсії. Зрештою настане час, коли така розслабленість зіграє злий жарт з киянами. Треба пам’ятати, що за терактами в московському метро десятирічної давності стирчать навіть не вуха, а роги російських спецслужб, які допомогли виправдати впровадження путінської диктатури в Росії. На сході України цинічні криваві провокації цих же спецслужб по винищенню мирних мешканців та колон живих коридорів мають на меті не тільки створити картинку для дискредитації українських військових, але й виправдати впроваджену в зоні АТО тиранію бандитів. Наївно думати, що російські «гебешники» не працюють у Києві. Вони зроблять все, щоб у певний момент деморалізувати столицю. Капітуляція розхристаної, наляканої, безпомічної, послабленої і економічно, і політично України - ось ціль Путіна. Він хоче, щоб Україна зникла з міжнародної системи координат як суб’єкт, як самостійний гравець. Паралізованою, безпорадною він бачить Україну, і маємо готуватись до більш масштабної війни. З Путіним навіть перемир’я існує лише в контексті подальшої московської агресії. Агресії, яка шилом проштовхує в нашу країну ту саму бацилу, якої Україна вже почала позбуватись. Країна, народ у своїй еволюції вже почав потихеньку одужувати від «совка» і саме це у своїй основі стало загрозою існуванню всього тоталітарного, іржавого режиму. Вже не секрет, що режим Януковича був філіальним представництвом режиму Путіна.

Пильність, уважність, усвідомлення, що в Україні іде війна, а не локальна військова операція, - ось на чому необхідно наразі робити акцент у роботі з населенням. Українці, над нами всіма давно вже не мирне небо! І навіть приємне звучання національних пісень на недільному Хрещатику не має вас заспокоювати, а навпаки має натякати на те, що цей стан треба берегти. Подивіться на сьогоднішній політикум, гляньте на державну систему. Що змінилось за останній рік? Нічого. Змінились ви, а не вони. Точніше, почали змінюватись. А отже, з вас будуть продовжувати намагатись робити дурників, кидаючи вам блискучі іграшки, розмальовані в національні кольори цяцьки і пищалки з патріотичними лозунгами. За цей час вони кілька разів куплять вас і продадуть, в той момент, як ворог буде їсти нашу країну та вприскувати теми для підтримки вогню конфлікту. Це вже не «совок», це новий осучаснений його образ, у корені якого лишається апатія, розслабленість, однобокість, наївність та, чого гріха таїти, елементарна продажність. Це ті вади, які треба вичавлювати з нації, щоб вона не перетворилась на загубленого в спорожнілому місті самотнього п’яничку, який вночі співає ностальгічних пісень про забуті часи і вигаданих героїв.

ДЕНЬ

Теги:
  • USD 41.16
    Покупка 41.16
    Продажа 41.65
  • EUR
    Покупка 43.09
    Продажа 43.86
  • Актуальное
  • Важное