Безглузда «Безмолвная дипломатия»

Сьогодні досить активно обговорюються заяви російського експерта із зовнішньої політики Федіра Лук'янова щодо шляхів вирішення українського конфлікту. З огляду на актуальність таких заяв та небезпричинні підстави вважати, що вони є чимось більшим, ніж власною думкою експерта, важливим є їх аналіз та правильне розуміння.

Автор зазначає, що «военно-политическая коллизия, которую переживает сейчас из-за Украины вся Европа, кажется беспросветной. И выход из нее возможно найти только путем дипломатических сверхусилий и нестандартных ходов».

Таке формулювання є неприйнятним, адже, перш за все, не існує жодної правової колізії. Є загальновизнані норми міжнародного права, які відкрито порушуються державою-агресором, яка шляхом маніпулювання нормами та викривлення фактів намагається уникнути відповідальності за власні злочинні дії. Крім того, очевидним для всього міжнародного співтовариства є той факт, що та криза, яка зараз ставить під питання існуючий світовий порядок та системи безпеки, спричинена діями саме Російської Федерації; тому формулювання «из-за Украины» суперечить здоровому глузду.

В статті також визначено, що «если речь идет о серьезном переговорном процессе, то мы узнаем о его содержании только в конце». Можливо, для російського суспільства такий підхід і прийнятний, проте українці ніколи не сприймуть «тіньових» домовленостей влади з Росією.

Автором підкреслено, що ситуація в Україні, хоча і ускладнилася (обурливим є те, що, наприклад, збитий цивільний літак розглядається просто як один з факторів, які такому ускладненню сприяли), проте за своєю суттю залишилася такою ж, як і навесні 2014. Цей факт пояснює і сталий перелік пунктів для «сделки»:

• Зміна територіального устрою України (начебто для гарантування культурно-історичних особливостей сходу України)
• Позаблоковий статус України і відмова від вступу до НАТО
• Вирішення газового питання(ціна, борги, транзит …)
• «Економічне відродження» України (необхідність якого в післявоєнних умовах буде використана для пояснення відновлення повноцінних відносин з Росією, що фактично пов’язано з відмовою від введення санкцій тощо).

В статі також вказано, що «можно найти темы, второстепенные для одной стороны, но принципиальные для другой, и разменять их друг на друга.» Очевидно, що для України немає другорядних тем, починаючи від кримського питання і закінчуючи європейським вектором розвитку. А всі спроби українських політиків створити ілюзію першочерговості будь-якого з завдань (наприклад, розповсюдження тези про те, що головне припинити бойові дії за всяку ціну) за рахунок інших будуть розцінені як зрада національних інтересів України, адже патріотами вже було заплачено занадто високу ціну для захисту тих ідей та ідеалів, навколо яких об’єдналися учасники Революції Гідності.

Автор також пише, що «украинский конфликт - это гражданская война», що не відповідає дійсності з огляду на очевидні на сьогодні ознаки агресії Російської Федерації проти України.

Загалом, відкинувши деякі пропагандистські елементи статті, можна зробити висновок, що основною її ідеєю є потреба переговорів та компромісу, на який не можуть не піти відповідальні лідери. Фактично, стаття нав’язує тезу про те, що «в самом украинском обществе возникнет острый вопрос, за что заплачена такая катастрофическая цена». Теза однозначно правильна, проте контекст, який її супроводжує, і висновки, які з неї робляться, не відповідають дійсності. Українське суспільство не бажає миру за будь-яку ціну, адже занадто багато зусиль вже було докладено для перемоги. А питання про те, за що ж була заплачена така катастрофічна ціна виникне саме за умови згоди тих чи інших представників української влади на «компромісні» умови Москви.

В будь-якому разі, стаття «Безмолвная дипломатия» є або ще одним проявом російської пропаганди (і в такому випадку не є чимось небезпечним або незвичним), або спробою підготувати суспільну думку України до майбутньої «сделки» (адже угодою чи домовленістю вищезгадані пункти навіть і не можна назвати), яка вже запланована для зустрічі у Мінську. І в останньому випадку, українським можновладцям слід вчасно відмовитись від такої ідея – адже Революція Гідності довела, що українське суспільство більше не пробачає зради національних інтересів.