Після оголошення продовження Президентом "на виконання Висновків Європейської Ради" перемир’я на Донбасі до понеділка нам - східнякам - впору писати свої сюжети фільмів.
До шкільного класу "ботанів" зайшов верзило. Одних побив, інших образив, третіх примусив купувати у нього цигарки. "Ботани" плачуть, ненавидять, між собою кепкують з приводу манер верзила, його спортивного костюму і куцого словникового запасу, а між тим гнуться, принизливо заграють з ним. Це Європа до якої вже увірвалась Росія. Росія вже почала її окуповувати. І якщо раніше це робилось під виглядом звільнення від нацизму, експорту комунізму, просування Комінтерну, то зараз все набагато прозаїчніше, по-діловому. Газ.
Голова Австрійської Торгово-Промислової Палати бовкнув Путіну про те, що частина України була колись австрійською. Путін сміявся, жартував. Зустріч пройшла в теплих, дружніх умовах. Не вистачало бурних, нескінченних аплодисментів. Австрія дала добро на Південний потік. Франція підмахнула Москві крейсером в Севастополі. Меркель порадила Медведчука для перемовин по урегулюванню конфлікту на сході України. Європа зробила все що змогла для України - дала можливість підписати саме ту частину угоди з ЄС, яка так налякала Януковича, забезпечила нас сухпайкамии і умила руки. Допомогти Україні хоч би одною каскою або "рогаткою", як висловився Турчинов, означало б фактично стати стороною конфлікту. Європа ж цього, зрозуміло, не хоче. Вона – слабка стать, їй в бійку не можна. Коли була потреба битись між собою, то вона формувала і Троїсті союзи, і Антанту, і навіть "ось зла" разом з Японією. Але то гріхи минулого про які згадувати mauvais ton.
Все ясніше видно, що Україна стає розмінною монетою. Як би на те воля деяких "європейців", то вони може б розділили нас по ще якомусь пакту. Згадані слова австрійця видали такі підсвідомі бажання в яких соромно зізнаватись в 21-му столітті. Це має розуміти Польща, але хто до неї дослухається?
Сполученим Штатам зараз не до нас. Конфлікт в Україні зовсім недоречно розгорнувся в той момент, коли у Обами загострюється ситуація на Близькому Сході. А це знову комбінації, поступки, ноти і занепокоєння. Що ж, ми дійсно самі в своєму горі. І треба визнати - наші політики грають в чужі ігри, намагаючись покласти на стіл хоч би якусь свою карту, яких з колоди нам дісталось небагато.
Президент Порошенко виклав умови до терористів, за яких можливо розв’язати конфлікт мирним шляхом. Шкода, але не всі "кавказці" в захоплених колишніх дитячих садочках, а згодом держустановах, заходять в інтернет, щоб ознайомитись з переліком чудових для них перспектив. Більш того, навряд хтось з них взагалі володіє українською мовою. За дні "перемир’я" бандитам не завадило вбити 20 українських військовослужбовців та взяти в полон ще декількох мирних громадян. Терористи в полон звичайних громадян беруть не тільки з ідеологічних причин. 19-річного хлопця нещодавно побитим відпустили на волю після того як мати за нього заплатила 60 тисяч ненавидимих "колорадами" американських доларів. Голову місцевої "Просвіти" Володимира Семистягу примусили переписати на бандитів трикімнатну квартиру. Але то квіточки. Безліч зниклих людей просто немає можливості знайти. Тому пункт мирного врегулювання, який вимагає "звільнення усіх заручників, в тому числі спостерігачів ОБСЄ" дуже нагальний. Але знову ж таки наївний...
Якось я прогулювався Луганськом з одною мудрою людиною, погляди якої в багатьох моментах не збігались з моїми. Він розповідав мені як за кілька років "проект Україна" (саме так він називав нашу державу) почне розвалюватись. І навіть розписав формули по яким цей процес буде відбуватись. Я сперечався, бо стверджував, що не існує внутрішніх поштовхів до такого розколу. Є політичні спекуляції, маразм деяких проросійських шовіністів, але немає тої критичної маси людей які б усерйоз сприймали Україну пошматованою. Зрештою - ми в географічному центрі Європи і хто як не світ, який скріпив підписами гарантії нашої цілісності, є запорукою суверенітету? Через два роки відбувся Майдан, був анексований Крим і запалав Донбас. Внутрішні поштовхи таки були спровоковані зовні і постійно підсилюються звідти ж. Верзило просто знущається з нас на очах всього класу, а клас купує у нього цигарки. Тепер ми не маємо надії на світ, інстинктивно шукаючи точку опору в собі.
Ми підписуємо договори про асоціацію з ЄС вже без особливого ентузіазму, просто усвідомлюючи, що часи багатовекторності і напіввагітності минули. Вже і на наш час випала доля скуштувати "тульського пряника" у вигляді "бісів", "абверів", "народних губернаторів", захоплених установ, вбивств, полонів, катувань, наруги над національними символами, знущання зі всього українського на українській землі. Це дійсно страшно. Але ще страшніше усвідомлювати, що цим все не скінчиться. Страшно колись прокинутись не під Бетховена, а під Александрова.
А шлях до цього дуже короткий. Ахметов переконаний, що треба домовлятись з "лисим чортом", аби тільки не бомбили Донбас. Не додав - лисим і маленьким чортом. Людина, яка в 90-ті роки на Донеччині бачила чимало чортів, які в більшості своїй відправились в пекло вибухаючи на стадіонах і гинучи під градом куль автоматів, уявляє собі такі перемовини як "стрілку", де можна розійтись "по понятіям". Ахметов так думає мабуть тому, що сам не є святим. Але він забуває, що в Москві не чорт, а Диявол. А з Дияволом перемовини не ведуть.
Текст написано для День
