Деталі нашого життя

Текст надруковано в розділі блогів ТСН

Знаєте, у мене дуже хороша робота. Як у голлівудських фільмах. Красивий, комфортний офіс в історичному центрі Києва, гнучкий графік (зранку я завжди можу виспатися), начальство з добрим серцем і почуттям гумору, а також безкоштовна кава з молоком :) Я не розвантажую вагони, не прибираю туалети, не зважую продукти в супермаркеті. Я працюю на телебаченні. Я креативлю і за це мені платять гроші. Про таку роботу мріяло б 70% населення цієї країни.

Але мова не про те, як мені пощастило в житті. Мова йтиме зовсім про інше. Кожного разу, кривлячи губки і будучи чимось не задоволеною (а таке зі мною буває, бо я ж нормальна, жива людина), я думаю про тих, хто робить в цьому житті щось інше.

Не раз помічала за собою, що якщо на касі в Макдональдсі мені доводиться чекати на приготування біг-маку довше, ніж дві хвилини – я починаю нервувати і злитися. "Ну що ж так довго, блін???", – крутиться в моїй голові. Благо, в цей момент вчасно вмикається моє альтер-его, яке пояснює прості, але важливі речі. Я "відкриваю" очі і починаю дивитися на дівчинку, яка мене обслуговує. Скільки в неї за день таких, як я? Сотня? Дві? Як вона не втомлюється так довго стояти на ногах? Чи не сниться їй потім вночі картопля по-селянськи і фраза "пиріжок бажаєте?". Як їй вистачає сили кожному посміхатися? Здуріти ж можна!
 

Я дуже і дуже поважаю ось такі професії, як, наприклад, касир фаст-фуду. Мені здається, там працюють люди-герої із суперстабільною психікою. Це люди з надможливостями. Я коли на них дивлюся, думаю, що опинившись на їхньому місці, я б розплакалася від утоми вже через дві години. А вони посміхаються і носяться з тими замовленнями, як Чіп і Дейл.

Ще захоплення у мене викликають прибиральниці. Всі ви, напевно, дивитеся талант-шоу, яких на нашому телебаченні розвелося, як бліх на собаці.

Працюючи на прямих ефірах цих талант-шоу, я зауважила таку річ: однією з найвідповідальніших на таких важливих заходах є робота прибиральниць.

Уявіть собі декількох жіночок "за п'ятдесят" з віниками і швабрами. Вони працюють в знімальному павільйоні. Це прямий ефір. І їхнє завдання - прибирання на швидкість.

Наприклад, виходить на сцену співати вокаліст, і посеред номеру, за задумкою режисерів, йому на голову починає сипатись тонна конфетті. Сипиться воно дуже красиво, ще й вітродуйки піддувають, аби ж літало по всій сцені. Співак виступив, в екранах ваших телевізорів з'являється сюжет про наступного.

А в цей час на сцені, в знімальному павільйоні, починається зміна декорацій. І тут, разом з людьми, які змінюють декорації, в роботу включається ті самі жіночки з віниками і швабрами. У них є рівно дві хвилини, щоб зробити сцену кристально чистою. Уявляєте, дві хвилини! Усього дві хвилини! Це 120 секунд! Подумайте, що ви можете встигнути за 120 секунд.

Поки ви думаєте, я розкажу, що встигають вони. Вони, як черепашки-ніндзя, вискакують на сцену і давай мести! Зі швидкістю світла усе конфетті кудись дівається. А конфетті - це вам не торішнє листя, його ще спробуй підмети нормально. Воно ж легеньке і розвівається.

Але жіночки-прибиральниці роблять неймовірне: лише дві хвилини, і вже ніякого конфетті - нова декорація, сцена сяє чистотою. І чується голос головного режисера: "15 секунд до ефіру!". І за ці 15 секунд прибиральниці розчиняються. Мені іноді навіть здається, що в повітрі.

Уявіть, яка б трагедія сталася, якби якась не встигла піти зі сцени вчасно, або конфетті продовжувало літати. Але вони встигають. Якимось дивом встигають.

Я ніколи не зрозумію, як їм це вдається. Думаю, це талант. І я, до речі, не жартую. Протягом життя я вчу себе поважати будь-які професії і людські заняття. Бо без людей, які зважують овочі і фрукти в супермаркетах, жити було б складніше.

Коли на роботі я зустрічаю в туалеті прибиральницю, стараюся не забувати казати "дякую" - просто так. Мені це нічого не вартує, а вона посміхається і їй приємно.

Я не так давно зрозуміла: всякі грандіозні речі складаються з деталей. На деталях тримається весь світ.

Деталі - це штуки майже непомітні. На перший погляд, люди-деталі теж не помітні, але кожному з нас потрібно розуміти важливу річ: ми всі рівні, і часом варто хоча б на секундочку замислюватися про тих, хто майже непомітний, але робить наше життя комфортнішим і приємнішим.

Таке красиве українське слово як "дякую" з ваших вуст може неабияк покращити вам карму, а комусь настрій.

Бо життя – воно ж складається з деталей, головне про це не забувати. І чим би ви у цьому житті не займалися, усміхненого, вдячного вам дня, мої читачі :)