Свобода! Власність! Беззаконня!

З одного боку на всіх кутках декларується обов'язок держави дбати про права та свободи громадян. А з іншого, саме ці громадяни, наче в період Майдана, дбають самотужки і про себе, і про державу. Це громадяни сплачують податки та на жертовні гроші екіпірують армію, що складається з добровольців. Це громадяни приймають, облаштовують, розселяють та підтримують біженців з горячих точок. Це громадяни тиснуть, пікетують, волають та контролюють закони, які пишуть самі громадяни.

Так сталося, що багато, дуже багато українців змушені сьогодні покидати свої домівки, починати з початку своє життя, розуміючи свій обов'язок перед державою. Хтось покинув роботу та родину та вирушив на фронт. Хтось кинув все що мав заради права бути громадянином своєї України, а не якихось незрозумілих незаконних територіальних формувань. Хтось поступився місцем, надав притулок, віддав частину заробітку. Україна понад усе! І тепер для багатьох українців це не просто слова. Та країна, про яку ми всі мріяли, країна, яка гарантує свободи, а не привілеї, для багатьох з нас стала над-цінною ідеєю. В психології над-цінна ідея є психічним явищем, що має реальне підґрунтя та підпорядковує собі всю поведінку людини. Інколи над-цінна ідея є більш значущою, ніж інстинкт самозбереження. Фактично, ми маємо розуміти будь яку високу мету, що підіймає маси на революцію та боротьбу за свободу, як над-цінну ідею цілої нації. 

Зараз ми маємо суспільство охоплене над-ідеєю, а з іншого боку державу, яка у вигляді нескінченних чиновників різного ґатунку, намагається жити по новому, але так, щоб тримати громадянина в залежності по старому. Над-ідея відповідального громадянина, українця, зіштовхнулася сьогодні з над-ідеєю держави, як розподільчого механізму спільного майна через систему пільг та привілей різним верстам та прошаркам суспільства. Така собі країна, як Сорока - воровка. Цьому дала, цьому дала, а цьому не дала - "не положено". 

В цьому полягає протиріччя, яке революція так і не зняла. В результаті Революції Гідності та подій, що сталися одразу після її перемоги, країна не припинила наголошувати на суто розподільчий ролі держави. До існуючих категорій отримувачів державних дотацій не сьогодні - завтра додадуться "вимушені переселенці".  Але саме створення ще однієї категорії "бідних та нужденних" фактично означає, що базових перетворень в державі не відбулося. Спробую пояснити вищезгадане протиріччя на зрозумілому всім прикладі. 

Ситуація навколо анексії Криму та іноземних диверсій на сході країни призвела до того, що багато людей змушені були покинути свої домівки. Здавалося б: Трагедія; Форс-мажор; Хто б знав. І дійсно. Якщо хто і знав, то він ніколи не зізнається. З всіх існуючих державних рупорів тільки і чутно: 
"Людям треба допомогти!" - Таки треба, "Держава має подбати!" - І вона дбає. 

Біженців реєструють, розселяють, допомагають. Але яке відношення це має до держави? Хіба мова про поміч? В ситуації, коли громадянин - платник податків, власник, користувач нескінченних ліцензованих державою комерційних послуг, від банківських до освітянських, що має на руках всі відповідні документи з державними печатками, тобто письмові гарантії від держави стосовно своїх матеріальних вкладень та майна, чомусь в своїй власній країні, що ці гарантії надавала раптом, в результаті неспроможності держави захистити його, опиняється в ролі жебрака на паперті. Мова ж йдеться не про сомалійців, що прийшли до нас шукати порятунку. Мова про громадян країни, що виконували багато років свої фінансові зобов'язання перед державою, інвестували у власне майбутнє в своїй власній країні та користалися всіма адмін послугами, за які справно сплачували в паспортних столах та чиновницьких кабінетах. Таке враження, що тепер чиновники бачать в українцях півдня та сходу не добропорядних громадянин, що мають всі підстави розраховувати на виконання з боку держави - гаранта зобов'язань стосовно себе, а погорільців - сусідів у яких корова здохла, а потяг поїхав, тому треба допомогти, чим не шкода. Чому до своїх громадян перед якими держава має зобов'язання, що засвідчують не безкоштовні,між іншим, державні документи, держава ставиться як до чергових незахищених, а не як до кредиторів? 

Міністерство Освіти рекомендує вищим навчальним закладам переводити кримських студентів на ту ж суму оплати, що зазначена в договорі з кримськими ВНЗ. Рекомендує? А Міністерство Освіти не бажає виконати свої зобов'язання перед людьми, що мають на руках договори з закладами, яким міністерство надавало акредитацію? І чи акредитація не означає гарантії виконання договорів? Якщо ні, то тоді навіщо потрібна акредитація та відсоток, що відраховується на рахунки міністерства з кожного студентського контракту? Якщо гарантій нема, то навіщо потрібно міністерство?

Державні реєстратори мають всіляко сприяти переведенню бізнесу кримчан на материкову зону. Сприяти? А держава не збирається покрити збитки підприємців, що неодмінно будуть при відкритті нової справи на новому місті? За рахунок податків, наприклад?

До речі.Про податки. Який сенс сплачувати податки, якщо вони не є приводом для зобов'язань? Якщо хтось, хто має владу бере гроші з того, хто підпорядковується владі тільки тому, що може, то це вже не податок. Це "подушний збір" з вільноотпущених рабів.

Закон про тимчасово окуповані території чітко наголошує, Україна визнає тільки ті договори купівлі - продажу кримського майна, що оформлені на території материкової України. Ну це звісно дуже приємно, але ж чи власники з власної волі змушені продавати майно? Тобто, вони мають при купівлі - продажу двічі сплатити податок, щоб все було по закону? Чи держава викупить у них це майно по тій ціні, від якої щорічно нараховувалися податки? Я вже не питаю, чи вистачить отриманих за напівлегальну нерухомість грошей на відповідну нерухомість тут? Ми ж зараз не про заробітчан говоримо, що поїхали кращої долі шукати, продавши все що мали. Таке, звісно, трапляється не від хорошого життя, але завжди за власної волі. Тут ситуація геть інша. Ми говоримо про громадян, що мешкали там, де вони хотіли, в тих умовах, що їх влаштовували. І саме через недбальство та неспроможність держави захистити їх та їхнє майно, ці люди мають тепер поміняти те, "що їх влаштовувало" на те, "на що їм вистачить". А на що їм вистачить? Якби не анексія територій громадянин міг би закласти своє майно в банк та отримати позику на житло, там де йому подобається. Держава прогарантує таку позику банкам, щоб громадянин міг придбати те, що хоче та сплачувати за це власною працею? Адже, якщоб анексії не відбулося, громадянин міг би закласти свою крімську нерухомість в будь якому банку та придбати собі житло там де йому хочеться. Якщо держава продовжує стверджувати всіма своїми законами та меморандумами, що вона продовжує вважати ці території своїми, то вона  має підтвердить своє таке світосприйняття в фінансових установах. Тому що тут питання не в тому, кому держава, що надасть на бідність, а в тому чи варті чогось державні зобов'язання перед громадянами, мешканцями цих своїх територій? І я зараз не про пенсії та дитячі говорю, а про власність та право на власність. 

Я хочу наголосити, що ані кримчани, ані донеччани, ані луганчани, що змушені були переселитися, такої долі собі не обирали. Я хочу наголосити, що країна, якщо вона країна, має дотримуватися власних гарантій, інакше замість громадян її населятимуть безвідповідальні аборигене.  Лозунгом будь якої революції, починаючи з Французької і закінчуючи Українською, є "Свобода! Власність! Законність!"  І "законність" тут мається на увазі, як право громадянина, а не помах руки Чечетова. Право є основною ознакою, що відрізняє вільну людину від раба. І право є тією підставою, через яку вільні люди створюють між собою державу.

В усіх біг-бордів сильні лідери проголошують своє бажання жити по-новому. Тоді чому українські державні служби та державні чиновники говорять про переселенців, як про жебраків, якщо сама сутність їх жебрацтва полягає в неспроможності держави, як гаранта виконувати свої зобов'язання перед громадянами?

Насправді, революція закінчюється тільки тоді, коли буде зняте основне протиріччя, що призвело до неї. Чиновник - не Батя! Не треба для нас "старатися" - виконуйте свої посадові обов'язки! І припиніть за наші ж гроші робити з нас утриманців - несіть нарешті відповідальність за ті гроші, які ви взяли у громадянина та виконуйте, нарешті, ті гарантії, що скріплені державними печатками!

Це не ви допомагаєте нам. Це ми входимо в ваше становище та не вимагаємо миттєвих компенсацій за принесені збитки. Але не варто забувати, що приниження гідності громадян, перетворення вільних людей на безправну людську масу, що чекає на подачку, закінчується аж ніяк не Майданом.

Патерналізм завжди закінчується безвідповідальністю та руйнацією. Закінчується завжди Кримом та Слов'янськом.