Бути українцями (культурно-історичний екскурс в минуле нашої країни)

Учителька-українка – це діагноз, це жертовна праця до останнього дня... 
 

30 травня 1872 року народилася Костянтина Малицька (літературні псевдоніми: Віра Лебедова, Чайка Дністрова) батько – о. Іван, священик, мати – Олена Гетьманчук. Усе життя Костянтина Малицька учителювала; писала твори для дітей. 1904 року, вчителюючи на Буковині, вона створила пісню «Чом, чом, земле моя», музичні крила їй дав Денис Січинський. З цією піснею її учні ставали січовими стрільцями. Для усусів вона написала «Повставали козаченьки», яку вояки виконували на давній козацький мотив (Тарас Компанійченко і «Хорея козацька»).
 

Саме за своє українство 1915 року її арештували «московські брати» і після трьох місяців допитів вислали до Сибіру: «українізуй там ведмедів, якщо виживеш!». Вижила й почала українізовувати Сибір, заснувала 16 українських шкіл. 
 

«...Серед політичного заколоту годі було дожидати, поки уряд подбає за українську школу, — постановлено заснувати її власними фондами. З поміччю прийшла жертвеність ідейного, патріотичного подружжя Михайла і Катерини Антонових, колишніх політичних засланців, що на ту ціль віддали свою хату на передмісті Миколаївки, взяли на себе паливо, світло та прохарчування учительки. І так постала в Красноярську перша українська народна школа ім. Котляревського, а я була першою в ній учителькою», — написала К. Малицька, згадуючи забуте Богом і людьми сибірське поселення Пінчуга Єнісейської губернії.
 

Після п'ятирічного перебування в Сибіру Костянтина Іванівна повернулася до Львова, знову почала працювати в школі імені Тараса Шевченка. Знову очікування свіжонадрукованих поезій, оповідань і сценаріїв... І так 75 років.
 

День 17-го березня 1947 р. був останнім для Костянтини Малицької, української письменниці, вчительки, авторки тексту пісні «Чом, чом, чом, земле моя…»