Бути українцями

- 26 травня 1953 р. 10 осіб загинуло у безпричинній стрілянині охорони по в’язням норильського Особливого гірського табору МВС СРСР. Так почалося повстання 30 тисяч в’язнів.

Брати заручників – давня традиція комуністів.

- 27 травня 1922 р. уряд Української СРР звернувся до уряду ЧСР з вимогою заборонити діяльність петлюрівських військових організацій на території Чехословаччини, повідомивши, що у противному випадку радянський уряд заарештує чехословацьких громадян в УСРР як заручників

- 27 травня 1654 р. Польський король звернувся із універсалом-закликом до українців повернутися в Річ Посполиту на пільгових умовах.

- 27 травня 1992 р. за вказівкою Московського патріархату в Харкові відбувся архієрейський собор, на який не був запрошений предстоятель Української православної церкви митрополит Філарет. Предстоятелем УПЦ Московського патріархату - митрополитом Київським і всієї України - обрано Володимира (Сабодана), який доти був митрополитом Ростовським і Новочеркаським РПЦ.

- 27 травня 1999 року у Мельбурні, Австралія на 94 році упокоївся Дмитро Васильович Нитченко (літературні псевдоніми: Дмитро Чуб, Остап Зірчастий, англ. Dmytro Nytczenko [Nytschenko]) – Українець, письменник. Із німецького концтабору разом із дружиною і двома дочками виїхав до Австралії. Працюючи у кам’яному кар’єрі, відкладав кошти, аби видати українську книжку та відіслати її в Україну. Згодом у Австралії Нитченко відкрив друкарню «Байда». Усі бібліотеки нашої держави мають його книжки. 

- 27 травня 1859 р. (155 років тому) народився Панас Саксаганський, український актор і режисер, театральний діяч, засновник Народного театру в Києві. Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський). Змалку знав Марка Кропивницького, засновника нового українського театру.

Однокласники Панаса — знаменитий пізніше меценат Євген Чикаленко та Олександр Тарковський, батько поета Арсенія Тарковського й дід Андрія Тарковського, кінорежисера.

Саксаганський зіграв майже сто ролей, серед яких, кажуть сучасники, не було найкращої, бо всі — найкращі. Його дружина згадувала, як познайомилася із братами Тобілевичами перед виставою: Іван та Микола їй дуже сподобались, а майбутній чоловік — перелякав, бо збирався йти на сцену в ролі п’яниці й мав потворний вигляд. Його здатність до перевтілень — легендарна. У першому акті ”Суєти” Карпенка-Карого грав романтичного молодого Івана, а у другому — старого п’янюгу-кухаря Тарабанова. І ніхто його не впізнавав. Умів грати все — від високої трагедії до фарсу. Він продумував роль до дрібниць. У комедії ”За двома зайцями” Саксаганський став співавтором ролі Голохвастова. То він придумав монолог ”Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні…”. 

Саксаганському 1925 року дали звання народного артиста УРСР, а до 80-річчя — народного артиста СРСР. Та він уже не мав сил ходити по сцені. Ще 1931-го грав іноді в ”Наталці Полтавці” Возного — одну зі своїх коронних ролей. Але за кулісами про всяк випадок сидів загримований і одягнений актор-дублер. Востаннє Саксаганський вийшов на сцену в ролі Возного, коли святкували 50-річчя його театральної діяльності.
 

Він мріяв про Отелло. Однак тоді український театр не мав дозволу грати перекладні п’єси, а потім стало пізно. Виставу він таки поставив — сам, але Отелло там грав уже інший актор.