Пам’яті Тараса Шевченка

 Олексій здобув освіту у Сумах у двокласній школі, більше ніяких навчальних закладів не кінчав, але все життя займався самоосвітою, змолоду писав вірші.

19 травня 1861 р. у Сумах О. Алчевський власним коштом відкрив першу в Україні українську недільну школу. У 1862 р. Олексій Кирилович – власник чайної крамниці, у Харкові вінчався з Христиною Журавльовою. Невдовзі їхню родину знало все місто. В їхньому домі завжди звучали шевченківське слово й українська пісня. У будинку Алчевських можна було застати О. Олеся, В. Мову (Лиманського), О. Потебню, М. Косача, Г. Хоткевича та приїжджих гостей — М. Вороного, П. Куліша, Т. Рильського, послухати розмови, насолодитися грою і співом професійних майстрів. О. Алчевський очолив харківську «Громаду» (гурток української інтелігенції). Христина Данилівна почала учителювати в недільній школі Харкова. Невдовзі школу закрили й Алчевська приймала учениць вдома. Учениці, а їх було до 50 душ, віком від 15 до 45 років - колишні кріпачки, куховарки. 

Згодом О. Алчевський розбагатів і потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку - першого у Російській імперії приватного акціонерного банку. Сам Алчевський великими капіталами не володів, але мав талант організатора. Два банки заснував разом і Іваном Вернадським (батьком видатного вченого) та Іловайським. Банківський бізнес допоміг Алчевському стати великим землевласником. Він створив одну з перших у Російській імперії промислово-фінансову групу, що об'єднала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії. Заснований Алчевським завод Донецько-Юріївського металургійного товариства (ДЮМО) був у той час єдиним в Україні металургійним підприємством, побудованим на вітчизняні капітали (решта становила власність бельгійських і британських компаній). На пам'ять про засновника заводу ДЮМО станція Юр'ївка за клопотанням російських промисловців була перейменована в 1903 р. в м. Алчевське. 

Наприкінці XIX ст. власність О. Алчевського оцінювалася в 30 млн. рублів. Він на власні кошти будував бібліотеки, лікарні, церкви, школи. За його матеріальної підтримки виникли такі освітні заклади, як перша українська недільна школа в Сумах, перша жіноча недільна школа в Харкові, гірниче училище у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), харківське комерційне училище та сільськогосподарський інститут. 1901 року О. Алчевський отримав дворянство.
З часом сім’я О. Алчевського стала великою – народилися чотири сини і дві доньки, але матері було ніколи, тому вихованням дітей опікувався батько. Він намагався дати дітям усе найкраще: освіту, власну бібліотеку, подорожі Європою. І його діти стали гордістю України. 

О. Алчевський дуже любив Шевченка, знав напам’ять багато його творів. У 1899 р. він профінансував зведення першого в світі пам’ятника Тарасові Шевченку. Погруддя з дорогого білого мармуру виконав професор Петербурзької АМ Володимир Беклемішев. У ті часи неможливо було офіційно відкрити пам’ятник славетному українському поету, тому його встановили на території садиби, в саду Алчевських у Харкові. 

Христина Данилівна весь час віддавала школі, яку утримував О. Алчевський. Він дав гроші на будівництво недільної школи, її збудував зять, архітектор О.М.Бекетов - чоловік дочки Ганни. Багато коштів вимагала школа, друкування книжок, укладених дружиною, фінансування товариства грамотності, громадської бібліотеки, тому Алчевський вдався до ризикованих фінансових операцій, що призвело банкрутство. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн. крб. під заставу свого майна. Але міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. 7 травня 1901 року О. Алчевський кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі.

Версію самогубства заперечує факт, що Олексія Кириловича було поховано всередині огорожі кладовища. Є версія, що банкіра вбили конкуренти, адже справи підприємств О.Алчевського передавалися до рук Московського торгового дому братів Рябушинських.

О. Алчевського згубила не криза, а дружина, вважає сучасний дослідник Ігор Бондар-Терещенко. Міністр фінансів Сергій Вітте кредит йому дав, але не ту суму, що влаштовувала Христину Данилівну. Та навіть після банкрутства, грошей покійного вистачило на виплату всіх родинних боргів. Стало й на те, щоб Христина Данилівна й далі могла утримувати недільну школу (всього школа існувала 50 років).